24 липня Рада директорів Центрального банку Росії (ЦБ) збереться, щоб вирішити, чи змінювати ключову ставку країни. За звичайних обставин таке рішення навряд чи привернуло б увагу поза фінансовими ринками. Але сьогодні воно може визначити не лише напрям розвитку російської економіки, а й здатність Кремля й далі фінансувати війну проти України.
Це засідання опинилося в центрі незвично гострої суспільної уваги. Бізнес, інвестори та звичайні росіяни однаково розуміють: результат дасть підказку щодо економічного майбутнього країни. Якщо Центробанк утримає високу ставку — або підвищить її ще більше, — інфляція залишиться стримуваною. А це, своєю чергою, обмежує здатність уряду фінансувати стрімко зростаючі військові витрати за рахунок монетарного пом’якшення. На тлі стагнуючих бюджетних доходів і невпинно зростаючих витрат на війну — особливо після дедалі ефективніших українських ударів дронами по російській логістиці та енергетичній інфраструктурі — у Кремля закінчуються дешеві способи оплачувати конфлікт.
Нижча ставка дала б тимчасове полегшення: дешевший кредит і більше простору для нарощування державних витрат. Але вона ж загрожує розв’язати інфляцію, пришвидшити відтік капіталу і підірвати довіру до фінансової системи. Рахуватися доведеться і з ризиком соціального невдоволення. У центрі цієї дилеми стоїть одна людина: Ельвіра Набіулліна, голова Центробанку, чия рішучість зберігати монетарну стабільність дедалі більше веде її до зіткнення з тими в Москві, хто вважає, що війна має мати пріоритет над економічною дисципліною (більше про ці суперницькі кола впливу — у нашій супровідній статті “Кремль — це не одна людина”).
Саме по собі утримання високої ставки не змусить Володимира Путіна найближчим часом припинити війну. Кремль усе ще має значні фінансові резерви й продовжує вірити, що військовий успіх досяжний. Путін, схоже, переконаний, що російські війська зрештою виснажать українську оборону і завершать окупацію Донбасу — саме це йому неодноразово обіцяли генерали.
Однак час стає дедалі важливішим чинником. Російська воєнна кампанія потребує безперервного потоку грошей, і кілька російських економістів оцінюють, що наявні фінансові ресурси можуть опинитися під серйозним тиском уже за півроку. Якщо очікування щодо перебігу бойових дій знову не справдяться, а бюджетний тиск і далі зростатиме, у Кремля зрештою може майже не залишитися вибору, окрім як розглянути перемир’я шляхом переговорів.
Одна з причин, чому Росія, попри безпрецедентні воєнні витрати, уникнула неконтрольованої інфляції, — непохитна відданість Набіулліної ортодоксальній монетарній політиці. Вона послідовно чинила опір вимогам суттєво знизити ставку, наполягаючи, що інфляція залишається найбільшою загрозою для довгострокової фінансової стабільності. Різке зниження ключової ставки майже напевно пришвидшило б відтік капіталу — який і так зростає останніми місяцями — і підштовхнуло б заможних росіян виводити заощадження з банківської системи.
За іронією долі, багато хто з тих, хто вимагає нижчих ставок, самі стали б жертвами фінансової нестабільності, яка за цим піде. Упродовж усього свого перебування на посаді Набіулліна дотримувалася одного принципу понад усе: головний обов’язок Центробанку — берегти цінову стабільність. Якби вона відмовилася від цього принципу під політичним тиском, фінансові ринки сприйняли б це як доказ того, що Центробанк втратив незалежність. Навіть чимало критиків її монетарної політики визнають, що вона й далі лишається головним гарантом фінансової стабільності Росії.
У Набіулліної завжди було багато опонентів, які виступали за її усунення під приводом “розкріпачення” економічного зростання (див. довідку: Хто хоче усунути Набіулліну).
Хто хоче усунути Набіулліну
Чотири широкі табори всередині російської еліти виступають за її усунення — кожен зі своєї причини.
Важка промисловість і сільське господарство — виробники машин, аграрії та металурги залежать від дешевого кредиту, а низька інфляція за Набіулліної цю можливість виключає. Приблизно сотня депутатів Держдуми, переважно з фракцій Комуністичної партії та “Справедливої Росії”, тяжіють до цього табору; прямого представництва в уряді він не має.
Експортери сировини — виробники вугілля, металів і добрив, втративши доступ до західного фінансування, більше не потребують низької ставки, а тепер навіть зацікавлені у вищій інфляції: вона знижує їхні витрати в рублях і підвищує експортні доходи. Цей табір широко представлений у фракції правлячої партії “Єдина Росія” та практично в усіх державних інституціях, окрім силових структур.
Прихильники мілітаризації — промисловці та високопосадовці, які хочуть, щоб Росія стала повністю самодостатньою в промисловому плані заради тривалого протистояння з ЄС під гаслом захисту “традиційних цінностей”. Для них рівень інфляції другорядний, поки держава контролює економічну й політичну поведінку; цей табір має великий вплив на державне телебачення. Вважається, що глава “Роснефти” Ігор Сєчін поділяє ці погляди, але, будучи одним із найвпливовіших людей Росії, не потребує союзників.
Військово-промисловий комплекс — високопосадові армійські офіцери та керівники оборонної промисловості хочуть збільшення державних витрат і сприймають супутню інфляцію як необхідну плату за продовження воєнних зусиль.
Дмитро Бєлоусов, молодший брат міністра оборони Андрія Бєлоусова, опублікував доповідь про інфляцію та антиінфляційну політику. Він стверджував, що ключова ставка більше не здатна знижувати інфляцію, оскільки нині її визначають інші чинники. Його вважають виваженим економістом, але в цьому випадку сприймають радше як людину, яка передусім дбає про інтереси власної родини.
Під час загадкової відсутності Набіулліної в публічному житті на початку червня парламент раптово й поспіхом ухвалив новий закон, що дозволяє уряду нарощувати внутрішній борг без будь-яких обмежень.
Низький рівень зовнішнього боргу Росії підтримує серед лояльних до влади ілюзію, ніби російська економіка не відчуває нестачі фінансових ресурсів. Насправді все навпаки — попит на ці ресурси величезний. Корпоративний борг Росії надзвичайно високий: 17 липня повідомили, що він перевищив 1,3 трильйона доларів, причому половина припадає на великі державні корпорації. Їм важко обслуговувати цей борг, і вони покладаються на субсидовані державою кредити. ЦБ давно намагається обмежити ці субсидії. Якщо ставку знизять, державні корпорації однаково від цього виграють. А якщо великі компанії не отримають ні державних субсидій, ні дешевих кредитів, їм загрожує банкрутство — і, як наслідок, крах цілих сегментів російської промисловості. Уникнути цього можна, лише якщо уряд різко скоротить військові витрати, що неминуче позначиться на ситуації на фронті.
На своїх останніх пресконференціях Набіулліна повторювала, що зростання державного бюджетного дефіциту — один із найнебезпечніших чинників інфляції. Ще до ухвалення нового закону дефіцит бюджету сягнув 2,5% ВВП, перевищивши заплановану межу в 1,6%. За новим законом уряд може збільшувати витрати на власний розсуд, і вже надходять повідомлення про пришвидшення зростання дефіциту. Якщо Набіулліна залишатиметься вірною своїм принципам, їй, можливо, доведеться обирати між компромісом і відставкою.
12 липня Путін заявив, що ставку буде знижено. Можливо, 24 липня Набіулліній вдасться виграти час суто символічним зниженням, як це вже було раніше (22 червня ставку знизили з 14,5% до 14,25%).
Що ближче момент істини, то ймовірніше знову постане питання про відставку Набіулліної. Вважається, що її загадкова відсутність на початку червня була наслідком її тодішньої відмови дозволити інфляції зрости. За чутками, вона погрожувала піти у відставку, після чого Путін вирішив піти на компроміс.
Крім того, є ознаки того, що Путін розглядає варіант переговорного миру. Андрій Мельниченко, якому, як вважається, довіряє Путін, опублікував у The Economist статтю із закликом відновити зв’язки між Росією та Заходом після досягнення угоди щодо України. Путін не відмовився від планів окупувати весь Донбас, але тепер на столі опинився і варіант припинення бойових дій.
Утім, продовження війни — не єдине питання. У своїй статті в The Economist — яку російська пропагандистська машина здебільшого проігнорувала — Мельниченко запропонував побудувати відносини між Росією та Заходом на принципах, які важко узгодити з вимогами, які Путін висував напередодні вторгнення. Якби ця стаття була власною ініціативою Мельниченка, його вже давно звинуватили б у державній зраді на кожному провладному телеканалі. Однією з головних цілей війни проти України було залякати ЄС, змусивши його погодитися на умови економічної співпраці Росії та визнати її домінування на пострадянському просторі. Схоже, тепер це вже не головне.
Російський експорт серйозно постраждав через втрату європейських і японських ринків. Натомість санкції, запроваджені проти Росії, змушують експортерів продавати нижче ринкової ціни, компенсуючи покупцям узятий на себе ризик. Єдиною альтернативою видається суттєве зниження ставки, щоб за рахунок інфляції знизити внутрішні витрати експортерів.
Олег Дерипаска, олігарх, чиї зв’язки з Кремлем сягають ще єльцинської епохи, заявив у виступі на Петербурзькому міжнародному економічному форумі, що російським експортерам потрібна “одноцифрова ключова ставка”, щоб продовжувати роботу.
Герман Греф — голова правління Ощадбанку (Сбербанку), найбільшого банку Росії, і колишній міністр економічного розвитку, який роками працював поруч із Набіулліною, — під час публічної дискусії за участю їх обох закликав її знизити ставку.
Кремль і досі має політичну волю продовжувати війну. Чого йому дедалі більше бракує — це економічного простору для цього. Поки Ельвіра Набіулліна відмовляється жертвувати монетарною стабільністю, кожен місяць високої ставки звужує простір для маневру Путіна. Зрештою Кремлю, можливо, доведеться обирати між фінансуванням війни через інфляцію та збереженням фінансової системи, яка тримає на плаву російську державу. Саме цей вибір — а не лише події на полі бою — може зрештою визначити, коли стануть можливими серйозні переговори.
Зображення
Навіть Герман Греф, голова правління Ощадбанку, який роками був у добрих стосунках із Ельвірою Набіулліною, публічно закликав її знизити ключову ставку і припинити руйнувати російську економіку.
